Концепция Общественной Безопасности

Харкова” [35]. Видатний дослідник і популяризатор нашого нового етноніму Б. Барвінський ствердив: “від XVII ст. єствує нове загальнонародне ім’я: “Україна”, “українець”, “український”, котре вже тоді обняло усі наші народописні землі” [36]. Сучасна територія Української держави є вдвічі більшою від території Польщі та більшою від основної етнографічної території т. зв. “Центральної Росії”. “Навіть поверховий погляд на мапу Європи дає зрозуміти, що такий обшир не може бути “околицею” або “периферією” будь-чого” [37]. Іншими словами, спекуляції навколо походження етнотопоніму “Україна” носять тепер вже чисто академічний, кабінетний характер. “Для сучасного українця, який серцем відчуває, а звідси й усвідомлює семантику назви свого краю, Україна в її державному статусі й культурних завоюваннях не перегукується ні з якою порубіжністю, а тим більше периферійністю, бо такі поняття стосовно неї, коли й не цілком відійшли в забуття, то грунту для живучості не мають. Для нього вона стає батьківщиною, а, отже, й позицією громадянства, предметом нашої національної гордості й любові, вболівань і турботи і, разом з тим, прилученням до всесвітньої федерації міжнаціонального духовного єднання та до скарбниці цінностей загальнолюдської цивілізації” [38]. Всі означення, на підставі розмаїтих тлумачень походження терміну Україна, поступилися одному значенню: Україна — етнографічна територія великого українського народу. Твердження польського історика Грондського (XVII ст.) та його послідовників, що Україна є “окраїною Польщі”, чи російського історика Карамзіна (XIX ст.) та його послідовників про “окраїнне положення в Російській імперії” є застарілими політичними тенденціями, які в сучасних, а тим паче в майбутніх реаліях не грають жодної ролі.




[1] ПСРЛ.— Спб., 1843.— Т. 2, вып. 3.— С. 134.
[2] Там само.— С. 138.
[3] Мороз В. Походження назви “Україна” в світлі українського історичного фольклору // Другий міжнародний конгрес україністів.— Львів, 1994.— С. 213.
[4] Барвінський Б. Назва “Україна” та її поява на Закарпатті в XVII стол. // Діло.— 1939.— 6 квіт.
[5] Геринович В. Нарис економічної географії України.— Кам’янець на Поділлю, 1920.— С. 14.
[6] Луцький Ю. Роздуми над словом “Україна” в народних піснях // Сучасність.— 1993.— № 8.— С. 122.
[7] Охримович В. Про виголос і наголос слова “Україна” // ЗНТШ.— 1922.— Т. 133.— С. 84.
[8] Янів В. Вступний курс українознавства.— Мюнхен, 1953.— С. 9.