Пробуждение Разума
Скачать, смотреть
Все кто желает публиковать свой материал на сайте kob.in.ua (Книги, Статьи, Публикации на темы Политика, Экономика, Философия) Пишите на admin(собачка)kob.in.ua
Основные положения
Книги, аналитика
Самоубийство людей и его механизмы
[75] Федотов Г. П. Судьба и грехи России.— СПб., 1992.— Т. 2.— С. 284.
[76] Цветков В. Ж. Белое движение в России. 1917–1922 годы // Вопросы истории.— 2000.— № 7.— С. 68.
[77] Lypy Nazwa
XIX. Галицький п’ємонт
Упродовж XVII–XIX ст.ст. етнонім “русин” поступово відсунувся на захід, на ті етнографічні землі, які були поза засягом царської імперії з її навмисним термінологічним переназиванням. Річка Збруч стала не лише міждержавним, але й, до певної міри, етнонімічним кордоном. На захід від Збруча лежали не підвладні Росії — Галичина, Буковина і Закарпаття. Перші дві землі опинилися у межах Австрійської імперії наприкінці XVIII ст. З 1867 р. і Закарпаття стало формально складовою частиною двоєдиної монархії — Австро-Угорщини, хоч насправді залишалося надалі під угорським правлінням. Підросійська Україна у XIX ст. становила близько 85% усієї української етнічної території. Решта 15% припадала на західноукраїнські землі, які були приєднані до Австрійської імперії.
Для Австрії з її династичними пов’язаннями Габсбургів з Галицько-Волинськими князями з оволодінням “коронним краєм” спочатку було незрозумілим, хто в Галичині живе. Мешканців Галичини називали то “Russen”, то “рутенці” (die Ruthenen). Ця остання назва — Ruthenen стала загальноприйнятою. “Назви Ruthene ужиє каждий Русин, говорячи по-німецьки, не вважаючи її для себе образою” [1]. Але спроба, з боку деяких польських кіл, замінити в нашій мові “русинів” на “рутенів”, а народ прозвати “рутенським”, викликала на сторінках органу русинів “Зоря Галицька” різкий протест. Австрійський намісник Галичини граф Голуховський змушений був попрохати Відень дати офіційне урядове пояснення, “як перекладати по-польськи “Ruthene”, “Ruthenisch”, при чому зазначив, що тут не так важлива філологічна докладність, як радше політичне значення” [2].
Справа розглядалася в державній “Комісії для устійнення слов’янської правничої термінології”. Авторитетний чеський славіст П. Шафарик підтримав протест русинів. На позитивне рішення комісії, як згадують учасники, вплинула ще й та обставина, що всім дуже сподобався русинський галицький хор. На дружній забаві членам комісії, зокрема, сподобалася пісня Литвиновича “Руський молодець”, яка починається словами:
Я щасний — руську матір маю
І ревний Русин мій отець[3] .
Але найголовніше заважили тут погляди чеської інтелігенції. Усі найславніші чеські т. зв. “будителі народу”, як Гавлічек-Боровський, Шафарик, Палацький були народовцями не тільки у себе вдома, але ще й були “фанатичні русинофіли”, тобто прихильники українського визвольного руху [4]. Ось, що писав знаменитий чеський публіцист Гавлічек-Боровський в журналі “Празькі новини” за 1846 рік: