Пробуждение Разума
Скачать, смотреть
Все кто желает публиковать свой материал на сайте kob.in.ua (Книги, Статьи, Публикации на темы Политика, Экономика, Философия) Пишите на admin(собачка)kob.in.ua
Основные положения
Книги, аналитика
Самоубийство людей и его механизмы
свої землі, а також Україну по лівім березі Дніпра. Тоді то наша батьківщина втратила свою назву з волі сильних царів і проте була приневолена оглядатись за іншим прізвищем, щоби не пропасти без сліду межи народами Європи. Але всякі інші назви означали тільки частину нашої батьківщини і не могли довго устоятись. Такими назвами були: “Мала Русь” (супроти Великоруси, або Москви), “полуднева Русь”, “Гетьманщина” (назва від козацьких гетьманів України). Найліпшою назвою є “Україна”, бо означає більшу часть нашої вітчини. Тому то деякі патріоти руські зовуть Україною цілу Русь, галицьку, українську і подільську, а відтак руську мову називають українською” [8].
На крайньому заході руської етнічної території, там, де сходяться її кордони зі словаками та поляками, де ці три народи жили перемішані між собою, виникла форма “руснак” або “русняк”, за аналогією до етнонімічних форм: “словак”, “поляк” [9]. Як свідчать мовознавці, термін “русняк” — чеського походження [10]. І. Верхратський локалізував ці терміни в західній частині Закарпаття на Пряшівщині [11]. Чеський поет (словак за походженням) Ян Коллар опублікував стародавній вірш у словацькій транскрипції, де вперше звучить цей термін “руснак” (руснаки):
Таки наші руснаци
Веселі суть пахолци.
Приспівують: гоп, гоп, гоп,
Каждий русин добрий хлоп[12] .
Рецензуючи роботу німецького етнографа Кайндля, В. Гнатюк відзначав, що термін “русняк”, вжитий тут, “не оправдується ані наукою, ані традицією, ані нічим іншим” [13].
Локальна, прикордонна етнонімічна форма “руснак” (“Русьняк”) не знайшла широкого розповсюдження і зникла з ужитку. Проти терміну “руснак” виступили всі українські мовознавці. У 1829 р. Могильницький ствердив, що назва “руснак” є “згірдня і її не годиться уживати” [14]. Те ж саме повторив Левицький у своїй граматиці в 1834 році, зазначивши, що назва русняк зовсім безпідставна [15]. Так надалі на просторах Галичини, Буковини й Закарпаття в публічнім ужитку залишався споконвічний термін “русин”.
Сформована у революційному 1848 р. у Львові Головна Руська Рада звернулася із полум’яним закликом до народу, з якого чітко і ясно випливала національна ідентичність русинів. “Ми Русини Галицки, належимо до великого руского народу, котрий одним говорить язиком і 15 мільйонів виносить, з котрого півтретя мільйона землю Галицьку замешкує” [16]. Керівництво Головної Руської Ради на чолі з