Пробуждение Разума
Скачать, смотреть
Все кто желает публиковать свой материал на сайте kob.in.ua (Книги, Статьи, Публикации на темы Политика, Экономика, Философия) Пишите на admin(собачка)kob.in.ua
Основные положения
Книги, аналитика
Самоубийство людей и его механизмы
Західноукраїнські переселенці за океан на місця поселення привезли стародавній етнонім “русин”. Під таким іменем їх знали в Канаді та США. Зміна наступила лише в 1919 р., коли термін “українець” став об’єднувати поселенців “свідомих свого національного походження” [25]. В. Гнатюк, досліджуючи переселенців у Бачці (Югославія), ствердив “Бачванські Русини не затратили ще своєї народної назви,… вони називають себе “Русіні”, і під таким іменем знають їх сусіди” [26]. Можна зазначити, що класики марксизму знали українців саме під іменем русинів. У довгому листі Енгельса до Маркса (1851) з польського питання знаходимо: “Чверть Польщі говорить по-литовськи, чверть по-русинськи” [27].
Австрія мала позитивний вплив на культурне, церковне і політичне піднесення Галичини, в тому числі на вільний розвиток заборонених Москвою русько-української мови та шкільництва. Ще 1787 р. при Львівському університеті засновано для русинів науковий інститут т. зв. “Studium ruthenum”. На початку XX ст. в Галичині функціонувало 15 гімназій з руською (українською) мовою навчання. На 1912 рік “було в Галичині 2420 державних українських народніх шкіл, в них навчало кругло 4600 українських учителів” [28]. А в той час під Росією не було жодної української школи. У Львівському університеті працювали українські кафедри і в недалекій перспективі мали створити окремий український університет. На кафедрі історії працював майбутній перший президент України — Михайло Грушевський. Львівське Наукове Товариство ім. Т. Шевченка перетворилося на неофіційну українську академію наук. Приєднання до Австрійської монархії Галичини (1772 р.) українці розцінювали як “усмішку долі”, бо вона стала інтегральною частиною Європи. “Господеві слава, що не вся Русь попалася в поробу московську; що під людяним берлом [скіпетром] нашого австрийского царя остається одна часть руського краю, де народові руському своєї правди домагатися і за кривду братньої землі свій голос піднести вільно. Похіснуємо з нашої волі” [29].
Логіка довголітньої етноцидної політики деспотичної Росії вимагала загарбання Галичини, Буковини й Закарпаття, щоб без перешкод завершити процес знищення (повної асиміляції) русько-українського етносу. Імперська російська публіцистика докоряла царизму у “недальновидной снисходительности и уступчивости” при розділах Польщі, коли, мовляв, прогавили “исконную русскую землю” — Галичину, Буковину, Закарпаття, а могли загарбати. Особливо у цьому відзначалися проф. Київського університету знаний українофоб Флоринський і, згадуваний вже, київський “Клуб русских националистов”. Колонізатори постійно скиглили: “не дивлячись на властиву Катерині II геніальну передбачливість, вона допустила одну колосальну політичну помилку: вона погодилася… на передачу Австрії Червоної Русі та Буковини”