Пробуждение Разума
Скачать, смотреть
Все кто желает публиковать свой материал на сайте kob.in.ua (Книги, Статьи, Публикации на темы Политика, Экономика, Философия) Пишите на admin(собачка)kob.in.ua
Основные положения
Книги, аналитика
Самоубийство людей и его механизмы
маніфестом до народу, висуваючи ідею соборності всіх русинів на всіх етнографічних територіях. У жовтні 1885 р. у Львові утворилась Народна Рада, політичне керівництво галицьких народовців з Юліаном Романчуком на чолі. З ідейного погляду вона була продовженням “Головної Руської Ради”. Програма Народної Ради підтверджувала ідею соборності, вносячи характерні термінологічні корективи:
“Ми Русини галицькі, часть народу русько-українського висше 20ти міліонового, маючи за собою тисячилітну минувшість історичну, — народу, що, утративши самодіяльність державну, боровся віками за свої права державно-політичні, а ніколи не зрікся і не зрікаєся прав самостійного народу, — як первісні жителі Руси галицької, котру по розборі Польщі прилучено до Австрії, на основі давніх претенсій корони угорської, — найшовши в державі австрійській, перше з волі монархів австрійських, а відтак силою конституції, услівя до свобідного розвою національного — придержуючи ся серед теперішніх обставин державно-політичних заявлень програмових: “Ради народної руської” з року 1848го, перших загальних зборів “Народної Ради” з року 1888го, руських народних послів станових з року 1890го і руських послів Ради державної з року 1891го постановляєм:
І. Хочемо всесторонного і свобідного розвою нашої руської народности, яко самостійної народности словянської...” [7].
Незабаром по тому у жовтні 1890 р, засновано в Галичині нову політичну партію під такою назвою: “Руско-українська радикальна партія”. Соборницька ідея знайшла своє відображення і в програмових засадах київського “Братства Тарасівців” 1893 р., де, зокрема, записано: “Для нас сьвідомих українців єсть один українсько-руський народ. Україна Австрійська і Україна Росийська однак нам рідні” [8]. Після величавого соборницького святкування сторічного ювілею (1898 р.) появи “Енеїди” Котляревського, в якому брали активну участь галичани і буковинці, “наступило також устійненя в означуванні назви нашої нації: замість “русский”, “руський”, “Русин”, “Русь” самочинно волею нашого народу прийшло до уживання: “українсько-руський”, “українець” і “Україна-Русь” як перехід до “український” і “Україна” [9].
З 90х років XIX ст. в Галичині та на Буковині почала з’являтися низка історико-публіцистичних розвідок, велика кількість статей в часописах, популярних серед народу календарях про необхідність прийняти новий соборний етновизначальний термін. Через широку мережу читалень “Просвіти”, через школу і, навіть, через проповіді патріотичних священиків, говорилося про новий етнонім. Патріоти розуміли, що спільний етнонім був для українців надзвичайно потрібен. “Однак приживався він з великими