Пробуждение Разума
Скачать, смотреть
Все кто желает публиковать свой материал на сайте kob.in.ua (Книги, Статьи, Публикации на темы Политика, Экономика, Философия) Пишите на admin(собачка)kob.in.ua
Основные положения
Книги, аналитика
Самоубийство людей и его механизмы
Немає такого національного імені, яке викликало б проти себе стільки ненависті, злоби й нападів та пропаганди, як назва території й народу: “Україна”, “українці”, “український” [3]. І росіяни, і поляки здавна намагалися всіляко бойкотувати та обмежувати терміни “Україна, українець” [4]. На початку XX ст. польський мовознавець проф. Брікнер протестував проти назви “Україна”, мовляв, треба назву “Русь” відступити, за його висловом “москалям”, а триматися назви “малороси”. Іван Франко так йому відповів: “Можемо на се відповісти шановному історикові польської мови, що в творенні назв так само як і загалом у творенню нових язикових форм історична традиція грає певну важну, але зовсім не виключну і навіть не першорядну роль. Нація існує не для язика, а творить і ненастанно перетворює собі язик відповідно до своїх потреб; історикови, заким оцінить, а тим паче осудить якийсь новотвір, випадало би війти по змозі в причини, які викликали його і довели до побіди над старшими формами; без такого зрозуміння він ризикує зробитися не істориком, а доктринером, що задля якогось улюбленого і переціненого прінціпа готов живу дійсність натягати або вкорочувати на прокрустовім ліжку. Де мова про польські теми, там проф. Брікнер дуже добре пильнується, щоб не впасти в таке доктрінерство; супротив інших народностей се нічого, можна. А не слід би” [5]. Голос проф. Брікнера був непоодинокий. “Дехто ще й нині підсуває злобну брехню, немовби то назву “Україна”, “український” завели перед десятьми літами пруссаки та Австрія” [6]. Навіть і тепер є в Польщі сили, які виступають проти термінів “Україна”, “українець”, називаючи їх австрійською вигадкою, або вигадкою німецького генерального штабу, або московською інтригою [7]. Генеральною тактикою польських асиміляторів була якраз війна з етнонімом “українець”. Стосовно насеення Волині та Полісся твердилося, що там немає ніяких українців, а тільки етнографічна маса без певного імені [8]. У 1939 р. польський уряд затвердив таємний план асиміляції волинських українців. Згідно з цим планом “сам термін “українець”, “український” попадав під заборону. Замість них пропонувалося вживати терміни “русин”, “руський” і такі нейтральні терміни, які нічого спільного з національністю не мали, як “православний”, “волиняк”, “поліщук”, “тутейший”. На думку творців програми це повинно було, в кінцевому рахунку, привести до повної асиміляції українців” [9].
В офіційних державних публікаціях поверсальської Польщі (1918–1939 рр.), у тому числі у затверджених сеймом законодавчих актах, на означення поняття “український” вживався термін “рускі”, а в дужках “русіньскі”, щоб не сплутати з російським. Слідом за Брікнером авторитетний проф. Ніч виступив на сторінках впливового мовознавлевський, змело цю смішну в своїй недалекоглядності, і,