Пробуждение Разума
Скачать, смотреть
Все кто желает публиковать свой материал на сайте kob.in.ua (Книги, Статьи, Публикации на темы Политика, Экономика, Философия) Пишите на admin(собачка)kob.in.ua
Основные положения
Книги, аналитика
Самоубийство людей и его механизмы
тоді в межах Австрії, було 216 народних шкіл з українською мовою навчання, 117 мішаних, 4 гімназії, 1 реальна гімназія, 2 учительські семінарії, 4 фахові школи, 4 кафедри в Чернівецькім університеті. Окупувавши в 1918 р. Буковину, румунська влада вела хижацьку політику тотальної асиміляції українців. Усі українські школи та інші навчальні заклади було закрито. Українська мова була заборонена, заборонено співати українських пісень, урядовцями змінювались прізвища на румунські, не вільно було мати синьо-жовті відзнаки, а жандарми били за ношення сорочок із українськими вишивками. “Назву “українці” вживається тільки тоді, коли ходить про українську іреденту [визвольний рух], а так зрештою в ужитті є назва “рутени” [20]. Та ж сама політика “систематичної насильної румунізації” проводилась в Бесарабії [21]. У 30х роках заборонено вживати українську назву міста Чернівці. Треба було писати: “Чернауць”. Тоді ж по цілій Буковині “богослуження в церквах й урядування в церковних урядах мусіло відбуватися тільки по румунськи” [22]. Згідно із засадами православ’я, дозволяються національні церкви (грецька, болгарська, сербська, російська, румунська). Православні Буковини вимагали, щоб їх архидієцезію з “orthodox-romana” перейменовати в “українсько-румунську”, або просто “орієнтальну”. Пропозицію відкинуто [23]. Існувала лише румунська православна церква. “Згідно офіціяльного румунського погляду буковинські українці є тільки українізованими румунами (!), що мусять вернутися до своєї національної мови” [24]. Румунські шовіністи оголосили про свій намір протягом одного покоління зробити один мільйон русинів добрими румунами, згідно старої приказки “Тато рус, мама рус, я Іван Молдован” [25].
Аналогічні явища етнонімічної війни спостерігалися на Закарпатті під угорською окупацією. Угорський уряд, особливо в XIX ст., вкрай суворо обмежував контакти закарпатців з їхніми галицькими братами. У мадярських публікаціях населення Закарпаття означувалося термінами “orosz”, часом “Kisorosz”, “magyarorosz” (“мадяро-російський”), “uhrorusz” (“угроруський”), “ruszim” (“руський”) або “ruten”. Однак термін “рутен”, яким мадяри презирливо називали закарпатських українців, теж вилучили з ужитку як такий, що має “руський корінь”. Для закарпатських українців було запроваджено найменування “греко-католицькі мадяри” [26]. У березні 1939 р., одночасно з окупацією Чехії і Моравії, Гітлер доручив Угорщині захопити Закарпаття. На оборону стали відділи “Карпатської Січі”, які не в силі були захистити країну проти вдесятеро переважаючого угорського війська. Настала повторна окупація Закарпаття Угорщиною. Як вона проходила, можна судити із листа-протесту президента Карпатської України Августина Волошина. “Угорські власті не задовольняються тим фактом, що за час окупації Карпатської України тисячі українців, серед них діти шкільного віку обидвох статей, розстріляли або нечувано жорстоким способом вбили, вони скасували всі українські культурні організації та спілки, серед них понад 300 читальних залів культурного об’єднання “Просвіта”; всі видання української літератури та преси заборонено, всі українські народні, професійні та середні школи закрито, виконання службових обов’язків українською мовою переслідується, а тепер заборонено навіть розмовляти і співати пісні рідною українською мовою” [27]. До слова, після війни, у 1945 р., Августина Волошина замордували у тюрмі НКВД на московській Луб’янці.