Пробуждение Разума
Скачать, смотреть
Все кто желает публиковать свой материал на сайте kob.in.ua (Книги, Статьи, Публикации на темы Политика, Экономика, Философия) Пишите на admin(собачка)kob.in.ua
Основные положения
Книги, аналитика
Самоубийство людей и его механизмы
Галичину і Карпатську Україну” [45]. Зауважимо, що стратегічний провал німецької політики в Україні як в Першу, так і в Другу світову війну, певною мірою зумовлений некомпетентністю істориків Німеччини, які, традиційно спираючись на великодержавні російські схеми, неадекватно описували етнічні процеси у Східній Європі.
Наскільки частина російського суспільства вихована в українофобському дусі, донині затуманена чадом шовінізму, свідчить такий дикий факт. Під час обговорення на сесії Верховної ради Криму постанови про функціонування російської мови в Криму депутат М. Бахаєв сказав з трибуни: “Нема такої української мови. Це мова простолюду. Це мова, яка штучно придумали Шевченко й інші авантюристи. Я вам скажу більше — нема і такої нації “українці” [46]. Як відзначає російський історик О. Міллер, “відхід України означає знехтування тими зв’язками та цінностями, які, здавалось, повинні були встояти після краху комунізму, і тому цей відхід був так хворобливо пережитий — точніше сказати, переживається досі — в Росії” [47].
Героїчна боротьба Української Повстанської Армії в 1942–1950 рр., що була проявом волі народу утворити самостійну Українську державу, остаточно закріпила нове етновизначальне ім’я на Західноукраїнських землях. Хоча, тут треба зазначити, що “більшовицький режим, хоч нібито й “возз’єднав” українські землі в одній державі, не згладив, а радше поглибив суттєві відмінності між “двома Українами” — східною й західною. Практично не утискаючи українців за етнічною ознакою (совєтська влада не відрізнялася під цим оглядом від царської, трактуючи українців як “своїх”, тобто дефакто як “різновид” росіян), більшовики, однак, усіляко дискримінували українців за ознакою мовною та реґіональною, ставлячись до західних (і взагалі україномовних) українців як до “націоналістів”, тобто до потенційних “зрадників” [48].
Етнонім українці, отже, слід розглядати як новий етап в консолідації українського етносу на його найвищій, національній стадії розвитку, тобто на тій стадії буття нашого народу, коли він уже повністю дозрів до створення своєї власної національної державності. Тому-то наші вороги завжди намагалися притупити в нашому народі оце збірне національне поняття “українець”, виставляючи на перший план якісь локальні, часто штучні назви типу руснак, лемко, новорос, поліщук та ін. До цього ряду можна б зарахувати новопосталий термін “русскоязычный”. Та коли народ раз усвідомив себе єдиною нацією, йому більше не страшні ідеологічні диверсії в галузі етноніміки.
“Назва Україна є символ українських національних змагань до волі, самостійності й соборності. В