Концепция Общественной Безопасности

писати через літеру “а”, бо так цей специфічний термін насправді вимовляється всіма (в тому числі й українцями). Адже за етимологічними засадами російського правопису пишеться “хохол”, однак читається “хахол”. А наскільки, до слова, російський етимологічний правопис розбіжний від українського фонетичного, бачимо на прикладі будь-якого звичайного російського речення: “Хороша холодная вода, когда хочется пить”. За правилами фонетичного правопису це речення мало б писатися так: “хараша халодная вада, кагда хочица пить” [30]. Таким чином, написання в українських текстах слова “хахол” через “о” є неправильним.
Після заборони українського друкованого слова російським міністром внутрішніх справ Валуєвим група українських патріотів, на чолі з М. Костомаровим, прийшла до Валуєва з тихим протестом. У щоденниковому записі Валуєва цей епізод звучить так: “Были у меня несколько лиц, в том числе Костомаров, сильно озадаченный приостановлением популярных изданий на хохольском наречии” [31].
У першій половині XIX ст. українців під російською займанщиною офіційно називали малоросами, але в побуті звичайно лише “хахлами”. Зокрема, “хахлами” називали українське селянство. “У воронезькій губернії великоруські поселенці називають малоросів “хахлами”, і їх дружин “хахлушками”, а малороси в свою чергу зовуть великоросів “москалями” і великоруських жінок “московками” [32]. Для російського імперського суспільства “українські селяни, продовжували жити в традиційному українськомовному світі, залишалися доброзичливими, нешкідливими, навіть колоритними у своїх танцях і піснях, проте в цілому некультурними, дурними хахлами” [33]. Правда, “хахлів” цінували за господарність, за істинно хліборобську любов до землі.
Ось, наприклад, як писав про хліборобських хахлів високий царський сановник: “В Терской й Кубанской области вскоре после окончательного замирення Кавказа, а особенно после Турецкой Кампании, жизнь тоже закипела необычайным для России темпом. В этих областях, недавно еще театре кровавых событий, кроме аулов, где жили горцы, были только станицы казаков, более занятых охраною от набегов татар, чем хлебопашеством. После замирения края, плодородными его землями были наделены казачьи станицы, генералы и офицеры, принимавшие участие в завоевании Края. И так как и те и другие к земледелию были не склонны, то офицерские участки стали продаваться, а станичные земли сдаваться в аренду чуть ли не задаром. Продажная цена не превышала двенадцати рублей за десятину, арендная — была от пяти до десяти копеек. И переселенцы нахлынули со всех сторон. Сперва явились тавричане, гоня перед собой