Концепция Общественной Безопасности

І в російській армії “хахли” не були предметом насмішок. В армії “хахли” були бажаним елементом: слухняні, нерозбещені, розумні [45]. До слова, “деякі гвардійські полки складалися майже виключно з українців, як наприклад, Волинський, Ізмайівський, Преображенський, Семенівський та інші” [46]. Коли у лютому 1917 р. в Петрограді вибухла демократична революція, саме гвардійські українські полки виступили як ударна сила проти царизму. Винниченко запитував російських лібералів: “Коли справа революції була на кінчику загибелі, хіба не українці врятували її, хіба не українські полки, не оті саме волинці та ізмайловці” [47].
Цікавою є іронічна самооцінка славетного гумориста Антона Чехова, який писав: “А вот если бы я не был хохол, если бы я писал ежедневно хотя бы два часа в день, то у меня уже бы была собственная вилла. Но я хохол, я ленив” [48].
На схилі XIX ст. селянство Наддніпрянщини, на відміну від селянства Наддністрянщини і Закарпаття, втратило своє національне ім’я і прийняло за самоназву частково термін “малорос”, а здебільшого зневажливе російське клеймо душі і тіла — “хахол”. Олександр Довженко у сценарії фільму “Зачарована Десна” згадує про розмову, яку він малим хлоп’ям мав зі своїм батьком:
“— Тату!
— Що, синку?
— Що там за люди пливуть?
— То здалека, Орловські. Руські люди, з Росії пливуть.
— А ми хто? Ми хіба не руські?
— Ні, ми не руські.
— А які ж ми, тату? Хто ми?
— А хто там нас знає. Прості ми люди, синку. Хахли, ті, що хліб обробляють. Сказати би, мужики ми…”[49]
Є. Чикаленко, оповідаючи про те як москалі присвоїли собі нашу назву, пише: “По просто сказавши вони, користуючися силою, взяли собі наш паспорт, а нам дали новий з візантійською назвою — “малоросів”, або московською “хахлов”, бо предки наші підголювали чуприну й лишали тільки чуб — (“хохол” по московському)” [50].
Крах царизму в 1917 році висвітлив увесь трагізм етнонімічної ситуації в Україні. “Головна біда цієї доби була та, що українці ще не мали загально засвоєного спільного національного імені” [51]. Сучасники це неодноразово з болем відзначали. “З тієї тихої розмови в учительській кімнаті 1915 року