Пробуждение Разума
Скачать, смотреть
Все кто желает публиковать свой материал на сайте kob.in.ua (Книги, Статьи, Публикации на темы Политика, Экономика, Философия) Пишите на admin(собачка)kob.in.ua
Основные положения
Книги, аналитика
Самоубийство людей и его механизмы
я вперше довідався, що такою мовою, якою ми говоримо, говорить близько 30 мільйонів людей; що ті люди, а з ними і мої батьки, називаються українцями, а не малоросами, не хохлами, не русинами, не мужиками, як їх тепер зневажливо називають” [52]. У травні 1917 року Українська Центральна Рада звернулася з декларацією до інтелігенції: “Увіссавши з молоком самодержавности ідею централізму, звикнувши дивитись на Україну тільки як на полуднево-західний край російської імперії, а на українців, як на “хахлів”, що відріжняються від росіян тільки деякими маленькими побутовими окремішностями, ніколи не турбуючись про те, щоб познайомитися з життям цих “хахлів” та їх ідеалами, що ніколи не завмирали, навіть під гнітом царизму, буржуазна інтелігенція не змогла, не найшла в собі сили піднятися до правильного розуміння процесу, який відбувався цілий час” [53]. Подібні революційні заклики лунали тоді звідусіль. “Багато з нас, українців, навіть своє прізвище національне забуло і зве себе “малороссами”, “хохлами”, “южнорусами”, одним словом, так, як того всяким зайдам на Україні забажається” [54]. Тоді на перший план висунулася ідея автономії України. “Без автономії у нас не буде рідної школи, а буде школа московська. Та школа, що лише памороки забиває нашим дітям, а грамоти ніякої не дає. Буде та школа, що вчить зневажати батька та матір, бо вони, мовляв, “хахли”, а той хлопець, що вивчився цвенькати з п’ять слів по кацапському, дак він вже не хахол, а пан” [55].
Молодий генерал Української Народної Республіки Юрко Тютюнник з власного досвіду описав трагічні етнонімічні колізії в революційному 1917 році на східноукраїнських землях. Треба було сформувати з українських “дядьків в шинелях” військову частину. Для цього, за тогочасним звичаєм, скликали віче.
“Прибуло щось до семи тисяч. Відкриваючи віче, я запропонував:
— Хто поміж вами українці, піднесіть руку до гори!
Піднеслося не більше трьохсот рук.
— Малороси! Піднесіть руки!
Піднесло руки коло половини присутніх.
— Хахли! Піднесіть руки!
Знов піднесла руки добра третина.
— Українці, малороси і хахли! Всі разом піднесіть руки!
Понад головами кількатисятної юрби піднісся ліс рук. Одиниці, що не піднесли рук, не були помітні серед загалу” [56].
Для полонених російської армії, вихідців з України, протягом 1914–1917 років у німецькому місті Раштаті знаходився табір. Між великою масою полонених українцями означувало себе зовсім небагато. Панувало цілковите замішання в назвах: “малороси”, “руські”, “хахли” [57].
Образливий термін “хахол” на означення українця, як вже було сказано, широко побутує в Росії донині. “Перший урок, який уже стає невід’ємною складовою національної свідомості українця, полягає у тому, що в Росії ніколи не було, немає і поки що не передбачається іншого інтересу в Україні, ніж