Концепция Общественной Безопасности

значеннях: вузькому (етнічному) та широкому (територіальному)” [36]. Аналогічні явища різновживання назв (етнічне — політичне) спостерігаються у тих державах, які, крім своєї власної, корінної, етнічної території, володіють етнічно чужою землею. Для прикладу: Річчю Посполитою Польською у державно-територіальному розумінні називалися, крім власне Польщі, і їй підвладні українські, білоруські та інші етнічно чужі землі. Але ніколи тоді ні Литву, ні Жмудь, ні Інфлянти чи, зрештою, Руське воєводство не називали Польщею в етнічному розумінні.
Дунайську імперію Габсбургів називали Австрією (з 1867 р. — Австро-Угорщиною). Проте Богемію, Хорватію, Галичину та інші етнічно ненімецькі землі, що входили до складу цісарства, називали Австрією лише в державному (політичному) розумінні. В етнічному ж розумінні Австрією називали (і називають дотепер) лише землі, населені німцями. Подібне двояке вживання назви країни (політичне та етнічне) спостерігається скрізь, де, побіч метрополії, наявні колонії, або де в складі однієї держави існують різноетнічні території. Етнонім “англійці” був перенесений на все населення Великобританії, де, крім англійців, живуть шотландці, валлійці та ін. Усіх загалом жителів Індії, приміром, називають індійцями в політичному розумінні, хоча там проживає на власній території ряд інших народів, які в етнічному плані зовсім не є індійцями. Те ж саме стосується загальнополітичної назви розмаїтих етносів Китаю, Пакистану, Індонезії тощо.
Дослідження літописних текстів показує, що поняття “Русь” і “Руська земля” мали саме таке двояке значення. “В літописах назви “Русь” і “Руська земля” виступають у двох значеннях: в ширшому, яке охоплює усі східнослов’янські землі, і вужчому, яке відноситься до південної частини цих земель. Територія Русі у вузькому значенні, згідно з літописними свідченнями, охоплювала землі від Києва і Білгорода на південному заході до міст Стародуб і Курськ на північному сході і до рік Рось і Тясмин на півдні. На цій території проживали поляни, сіверяни й уличі, які об’єдналися в VI–VII ст. проти кочовиків” [37].
Варто зауважити, що російська і, звісно, українська радянська історіографія Русі уникає терміна “етнічний” у співставленні до терміна “політичний”. (Особливо цим відзначається спеціаліст з “давньоруської” літератури Д. Ліхачов) [38]. Натомість вживають менш виразну антонімічну пару: “вузький” — “широкий”. Така розпливчаста форма дозволяє завуалювати найважливіше, а саме — етнічний аспект у тлумаченні назви “Русь”. “Давно вже помічено, що термін “Русь” у давньоруських джерелах