Концепция Общественной Безопасности

твору “De administrando imperii” Костянтина Багрянородного (X ст.) і тексту русько-візантійських договорів доходить висновку, що в другій половині X ст. Київська держава складалася із основного ядра, що згодом утворило три князівства: Київське, Чернігівське та Переяславське, що звалося Руссю у вузькому (етнічному) розумінні цього слова, і решти земель, що називалися “Зовнішньою Руссю” [50]. Ядро руської державності “становило полянське плем’я, здавна відоме, мабуть, навколишнім країнам під назвою “Русь” [51].
Під 1175 роком Лаврентіївський літопис, описуючи нараду в місті Владимирі після вбивства Андрія Боголюбського, говорить: “Князь наш убьен, а детей у него нету, сынок у него в Новегороде, а братья его в Руси” [52]. 1187 р. князь Рурик київський послав у Суздаль до князя Всеволода сватати його дочку Верхуславу за свого сина Ростислава. Всеволод згодився, дав велике придане і відпустив її “в Русь”. Князь Рурик справив пишне весілля, якого “несть бывало в Руси”, а потім тих, що привезли Верхуславу із Суздаля “Якова свата и с бояры одпустил ко Всеволоду в Суздаль”. Тобто Владимиро-Суздальська земля тут виразно не “Русь”. У Новгородських літописах Новгород і його земля чітко протиставляються “Русі” — півдню, Києву. “Протиставляється киянам-русинам і населення Новгородської землі — словени. Для новгородців їхати до Києва означало їхати на “Русь”, а поверталися вони до себе в “Новгород”, а не в “Руську Землю”. Те ж саме характерне для населення північно-східної Русі, для владимиро-суздальського (Лаврентіївського) літопису. В уяві суздальців київський князь, повертаючись із походу в Ростово-Суздальську землю до себе в Київ, їде “в Русь”. Для суздальського літописця “Русь” — Південь, Придніпров’я, Київ, а він сам — житель землі Суздальської” [53].
Б. Рибаков наголошує: “Словами “Руська земля” означувалася лише південно-східна частина руських земель, Придніпровська Русь, яка обіймала лісостепову смугу від Києва до Курська” [54]. У цитованій роботі Рибаков зафіксував за роками повідомлення руських літописців XII ст. про “Русь” як про південну область. В Іпатіївському літописі це роки: 1140, 1141, 1144, 1148, 1149, 1150, 1152, 1154, 1155, 1174, 1175, 1177, 1180, 1187, 1190, 1195; в Лаврентіївському літописі роки: 1139, 1204, 1205, 1249; у Новгородському I літописі роки: 1142, 1218, 1257. Перелік цей неповний [55]. Назви “Русь” і “Руська земля”, — на погляд Костомарова, — у вузькому, етнічному розумінні застосовувалися тільки до території Київського, Чернігівського та Переяславського князівств, згодом вони поширилися на Волинь і Галичину [56]. “Фактично назва Русь відносилася початково тільки до Полянської Землі, між Дніпром на