Концепция Общественной Безопасности

потомків Калити. Вже Московське велике князівство, не лише Московське царство, було “тюрмою народів”. Великоросія побудована на костях “інородців”, і ледве останні багато втішені тим, що в жилах великоросів тече 80% їх крові” [37]. Приголомшливе твердження Покровського про 80% чудської крові руйнує основні засади великодержавної історіографії, зокрема, робить міфічною ідею панславізму і “старшебратства”. “На території Суздальського, Владімірського, Московського князівств основним населенням були фінські племена — меря, весь, мурома та інші. Вони були поглинуті пришельцями з півдня, християнізовані, втратили свою мову і стали говорити мовою колонізаторів. М. Н. Покровський, ортодоксальний марксист, що не надавав значення національним проблемам, вважав, що великоруси є етнічною сумішшю, в якій фінам належать 4/5, а слов’янам — 1/5” [38].
Спробу нейтралізувати твердження М. Покровського зробив етнограф Д. Зеленін. Він категорично заперечував будь-яку помітну роль угро-фінів в етногенезі росіян [39]. 1927 р. в Берліні він видав німецькою мовою етнографічну працю “Russische (ostslavische) Volkskunde”, в якій обгрунтував свою позицію. Цікаво, що в російському перекладі, який появився аж 1991 р., слово Russische зникло. Залишилася назва “Восточнославянская этнография”, начебто існує якийсь єдиний східнослов’янський народ. Етнографію народів Східної Європи Зеленін розглядає цілісно, змішуючи все докупи. “Автор перемішав багато термінів без усякого розмежування, не зазначаючи, який термін кому належить, не зазначаючи, чи є між ними і український термін, чи ні, очевидно, з цілком ясною ціллю: затерти в очах європейського читача всякі ріжниці між східнослов’янськими націями” [40]. Зеленін використовує простий метод: усе, що створено слов’янськими народами колишньої Російської імперії, він оголошує російським “незалежно від того, яка насправді етнічна група створила це” [41]. Зарубіжних дослідників Зеленін повчає, що з думкою про те, “ніби російський народ появився в результаті змішування слов’ян і фіно-угорських племен… ні в якому разі не можна погодитися” [42]. Погляди Зеленіна свого часу піддавалися в самій Росії нищівній критиці. На початку 30-х рр. XX ст. більшовики ще допускали критику великодержавних ідеологів. Наприклад, С. Толстов писав, що твердження Зеленіна “є антинауковою спробою тенденційно інтерпретувати факти” в намаганні створити “наукову” базу для розвитку російського шовінізму [43]. Проте незабаром Зеленін отримав можливість публічно обізвати своїх критиків “бухаринцями” і “ворогами народу”. Саме тоді з допомогою органів НКВД розпочався тотальний розгром “школи М. Покровського”: російська історіографія у СРСР повернулася на старі