Концепция Общественной Безопасности

Київської Русі понять “українці”, “український” вважалося виявом “буржуазного націоналізму” і суворо переслідувалося”[6]. У середньовічних часах етноси звичайно, повсякдень називали себе розмаїто: “людьми”, “тутешніми”, “мужиками”, а як збірним іменем — “громадянами” або “підданими” — приналежними до конкретного державного зв’язку. Міжнародні угоди вимагали іншого — точної етнічної назви. Тому вперше, і це не випадково, етнонім “роусинъ” у літописах зустрічається у статтях міжнародних договорів Русі з Візантією 911–945 рр. Наприклад: “аще кто оубисть кртыя на русинь” (тут русин — представник Русі, не християнин; християнин — грек), “или християнин русина” (стаття четверта договору 912 р. за Іпатіївським літописним списком). Або: “аще ли ключится оукрасти русину от грек что, или гречину от русина” (з договору 945 р.)[7]. “И еще оубьєть крестянин русина или русин крестыяна” (стаття тринадцята договору 945 р. за Іпатіївським літописним списком). Або, вже за Лаврентійським літописним списком: “аще оударить мечем или копьем или кацем любо оружьем русин гречина или грьчинь русина”[8].
  Отже, у міжнародному договорі Олега з греками 911 р. термін “русин” згаданий сім разів, у міжнародному договорі Ігоря 944 р. — шість разів.
  Християнство прийшло на Русь з Візантії, і протягом довгого періоду вища руська церковна ієрархія складалася з присланих греків. Коли з’явився нарешті перший автохтонний Київський митрополит, то про нього літописець з гордістю сказав: “Митрополитъ Иларионъ Русинъ”. З головного духовного центру Русі — Києво-Печерського монастиря — вийшли перші кадри автохтонного єпископату. Завдяки діяльності Києво-Печерського монастиря у Руській церкві “до середини XI ст. більшість архієреїв складали “русини”[9]. У Густинському літописі під 1225 р. записано: “В тож літо посвящень бысть митрополит Кієву Кирил Русин, ученый і побожный”. Під 1355 р.: “Посвящен бысть на митрополію Кыивскую Алексій Русин от Філофея патріярха”.
  Як походження хороніма “Русь”, так і походження етноніма “русин” має переважно двояке тлумачення: існує норманська теорія і розмаїті версії, що цю норманську теорію заперечують. Що ж до практики вживання етноніма “русин” в епоху Київської держави, серед дослідників розбіжностей немає. Всі сходяться на тому, що русин — це південець (южанин) із полян[10]. “Русь — се земля полян, Русини — се поляне”[11]. Або що русин — взагалі корінний житель південної Київської Русі[12]. “Русин” — киянин, наприклад, митрополит Іларіон, “в розумінні, звичайно, не варяго-русса, а уродженця Києва або Подніпров’я”[13]. “Русин” — житель Київщини, “згадка про русина в “Новгородській Правді” природна при тому спілкуванні, яке існувало між Новгородом та Києвом в X–XII сторіччях”[14]. Словник