Концепция Общественной Безопасности

[20]  Сахаров А. М. Церковь и образование Русского централизованного государства // Вопросы истории.— 1966.— № 1.— С. 62.
[21]  Соловьев В. С. Собрание сочинений.— СПб.— Т. V.— С. 146.
[22]  Греков И. Б. Очерки по истории международных отношений Восточной Европы XV– XVI  вв.— М.: Мысль, 1963.— С. 34.
[23]  Ларин Б. А. Парижский словарь московитов 1586 г.— Рига, 1948.— С. 96.
[24]  Греков Б. Опыт периодизации истории крестьян в России // Вопросы истории.— 1946.— № 8/9.— С. 16.
[25]  Советская Историческая Энциклопедия в 17 т.— М., 1965.— Т. 8.— С. 137.
[26]  Греков Б. Д. Крестьяне на Руси с древнейших времен до XVII  века.— М.: Издво АН СССР,  1952.— Кн. 1.— С. 19.
[27]  Струве П. Б. Наблюдения и исследования из области хозяйственной жизни и права Древней Руси // Сборник Русского Института в Праге.— Прага, 1929.— Т. 1.— С. 464.

IX. Поява Московії

Назва “Москва” за своїм походженням (етимологією) є назвою не слов’янською, а угро-фінською [1]. Мовознавець А. Преображенський висловив припущення, що це радше “мерянське слово, бо Владимирська, Ярославська і вся Московська губернії складали колись область Мері” [2]. Існують три чудськомовні версії тлумачення цієї назви. За однією з них, назва походить від мерянського — медведиця (моска — медвідь і ава — мати, жінка). За другою — із фінського musta — чорний, брудний і va — вода,тобто “брудна вода”. За третьою — моска — корова і ва — вода, тобто “коров’яча калюжа” [3]. М. Фесмер твердить, що останнє тлумачення набрало широкої популярності завдяки авторитетові В. Ключевського, який вважав його найбільш достовірним [4]. Відомі інакші етимологічні варіанти цієї назви. Наприклад, назва річки, яка дала ім’я Москві, перекладається з бурят-монгольської мови як “закручене русло”.