Концепция Общественной Безопасности

“Інколи езопівська мова стає настільки темною, що її справжні думки неможливо зрозуміти. Так, більшість консерваторів постійно писала про Куликовську битву (1380 р.), як про поворотний пункт російської історії. На Куликовому полі московський князь Дмитро Донський розбив татарське військо; однак ті, хто вивчав російську історію, знають, що битва зовсім не була вирішальною. Татари повернулися, сплюндрували Москву й утримували руські князівства під своєю владою ще понад сто років” [16]. Після битви на Куликовому полі Москва через два роки була вщент розгромлена і спалена ординським ханом Тохтамишем. Роздувати міф про вирішальну Куликовську битву потрібно для того, щоб затьмарити значення іншої вирішальної битви з татарами, яка відбулася на 18 років раніше Куликовської, а саме битви під проводом литовського князя Ольгерда на Синіх Водах 1362 р., яка звільнила територію сучасної України від татар.
Майже трьохсотлітнє татарське “іго” наклало, очевидно, значний відбиток на новопосталу Московію. “І в очах росіян, і в очах татар цар Московський був законним спадкоємцем Золотої Орди, главою колишнього Північно-східного улусу, причому із розпадом імперії Чингісхана він один міг претендувати і на його спадщину” [17]. Російський дослідник князь Трубєцкой категорично наголошує: “Московська держава виникла завдяки татарському ігу. Російський цар був спадкоємцем монгольського хана. “Свержение татарского ига” звелося до заміни татарського хана православним царем і до перенесення ханської ставки до Москви. Навіть персонально значний відсоток бояр та інших служилих людей московського царя складали представники татарської знаті. Російська державність… походила від татарської, і навряд чи мають рацію ті історики, які закривають очі на цю обставину або намагаються применшити її значення” [18].
Цікава з цього приводу думка пролетарського класика — самого Карла Маркса: “В кривавому болоті монгольського рабства доводиться шукати колиску Московії. А сучасна Росія лише метаморфоза колишньої Московії” [19].
В іншому місці К. Маркс писав: “Отже, Москва виросла і розвинулась в огидній і паскудній школі монгольського рабства. Своєї могутності вона досягла тільки тому, що, будучи сама рабинею, стала віртуозом в мистецтві поневолення. Навіть після свого звільнення Москва продовжувала ще грати свою традиційну роль раба в якості пана. Лише Петро Великий зумів нарешті поєднати політичну спритність монгольського холопа з гордим стремлінням монгольського пана, якому Чингісхан в своїй останній волі