Концепция Общественной Безопасности

Західній Європі відбулося географічне відкриття досі не знаної Московії [30]. Державний лад цієї новопосталої держави принципово відрізнявся від Київської держави. “Київська держава відзначалася наступною знаменною прикметою: вона поєднувала переважно східню, греко-візантійську релігійну й культурну традицію з переважно західньою суспільною й політичною структурою. Багатозначний факт, що політичний візантизм залишився цілком чужий Київській Русі. Візантійська теократія згодом прищепилася в Московському царстві, в часи його піднесення, де вона сполучилася з державною організацією, сформованою на зразок орієнтального деспотизму Золотої Орди. У домонгольській Русі, як на середньовічному Заході та на відміну від Візантії й Москви, державна й церковна влади були не злиті, а розділені, причому кожна з них була автономною у своїй власній сфері. Державність Києва носила на собі виразну печать духа свободи. На це склалися наступні чинники: суспільний лад, що його характеризували договірні відносини; пошанування прав і гідности індивідума; обмеження монархічної влади князя боярською радою й народним вічем; самоуправне життя міських громад; територіальна децентралізація на квазіфедеративний кшталт. І цей свободолюбивий, європейський по своїй суті, дух притаманний і українським державним організаціям пізніших епох” [31]. З 1458 р. Руська православна церква остаточно поділилася на дві митрополії: київську та московську. Київські митрополити титулуються як “митрополит Київський, Галицький і всієї Руси”. Глава новозаснованого Московського патріархату, щоб не виглядати нижчим перед митрополитом Київським, теж починає вживати у своєму титулі формулу “всея Русі”.
У свою чергу, Іван III, щоб не виглядати нижче патріарха, починає титулувати себе “великим князем Московським і всея Русі”. Цей титул зберігся і в його наступників, але до назви країни він не був причетний. “Проте вони,— пише про наступників знаний дослідник історії російського права В. Сергеєвич, — не обмежуються титулом “государя всея Русі”, а додають до нього старий титул “великого князя Володимирського, Московського, Новгородського і проч.” [32]. Це зрозуміло. Для московських митрополитів титул “всея Русі” зовсім не відповідав дійсності.
“Уперше “государем и самодержцем всея Руси” Іван III був названий в “Извещении о пасхалии” митрополита Зосими (1492 р.). А 1497 р. на великокнязівській печатці вперше з’являється двоголовий орел — візантійський і імперський державний герб” [33].
У такому становищі перебували великі князі московські. “Вони нічим не володіли на Русі