Концепция Общественной Безопасности

XI. Московитяни  

Назвою “Русь” у Литовській державі означали лише білорусів та українців. Колишнє Залісся литовці (а також українці та білоруси) називали тільки Московщиною. Як пише дослідник тієї епохи А. Савич, тодішні “наші джерела усеньку “руську” людність Польсько-литовської держави як білоруську, так і вкраїнську, зв’язану між собою політичною та культурною єдністю, об’єднують спільним терміном “Русь” і “руський”, протиставляючи його термінові “Москва”, “московитянин” [1]. Наприклад, у Густинському літописі під 1406 р. знаходимо:
“Свидригайло… побеже… ко князю Московському, а паки начать много зла з Москвою творити литовськой земле и Руси”, або під 1415 р.: “Витольд, бачучи, що митрополитове пришедши зь Москвы… дани оть священниковь (на литовсько-руській території)… собравши в Московскую землю, сожалех о томь, еще же , і далі каже: “Что же касается северян, то с политическим объединением их Москвой у них возобладало специальное имя москвичей, московских людей, московского государства (Московии)” [2].
Численні тогочасні джерела переконливо доводять, що наcелення України та Білорусії чітко усвідомлювало свою етнічну відокремленість від московитян. “Русини-Українці майже в цілій своїй історії являються народом чужим супроти московських своїх сусідів.
І ті-то дві народності через кілька віків визначуються окремою назвою від того часу, відколи вони в історії суть звісні… Іменно колишні слов’янські племена в нинішній полуднево-західній Росії від віку IX, а жителі нинішньої Волині і Галичини від віку XI звалися Руссю або русинами, між тим коли племена землі Ростовської і Суздальської… від віку XV назвою “Москва” визначувалися” [3].
Захарія Копистенський наводить у своєму трактаті “Палінодія” слова князя Костянтина Острозького про те, що справа церковної унії між православ’ям та католицизмом повинна стати справою не тільки русинів (українців, білорусів), а усіх народів православного віросповідання: “Не до двохъ и не до трохъ особь тую быти разуметь речь, але народовъ килку: Грековъ, Москвы и Волоховъ, и при них Болгаровъ, Сербовъ и Македонянъ” [4]. У полемічному творі “Obrona Verificaciey” з 1621 р. дається перелік народів, які послушні Константинопольському патріархові: болгарський, сербський, словацький, руський, московський та інші [5].
[6].
Етноніми “Русь” і “Москва” постійно протиставляються як два різнорідні поняття. У творі “Оборона унії” Льва Кревзи 1617 р. говориться: “Москва вибирала митрополита собі, якого хотіла, а наша Русь, утримуючи єдність з Римом, прийняла від папи Пія за свого пастиря Григорія” [7].