Концепция Общественной Безопасности

XII. Писарі з Фанару 

До 1686 року, чорного року в історії України, коли з допомогою турецького візиря, за “три сорока соболів і двісті червоних” константинопольський патріарх Діонісій передав українську церкву під московську владу, Київська митрополія підлягала вселенському патріарху. “На лихо, Російська православна церква, вийшовши через п’ять сторіч на історичну сцену, висунула монопольні претензії на київську спадщину, і сучасна російська пропаґанда пнеться зі шкури, аби придушити конкурентні претензії і традиції, насамперед українські” [1]. Місцем перебування православного вселенського патріарха, відколи турки церкву Святої Софії перетворили на мечеть, став, розташований на березі бухти Золотий Ріг, аристократичний район Константинополя, що називався Фанар. Там розміщалася патріарша канцелярія, звідти, з Фанару, надсилались руській церкві патріарші грамоти, постанови і вказівки. Візантійські писарі з Фанару слабо зналися на етноніміці Східної Європи. Замість вивчати східноєвропейські реалії, писарі воліли підганяти малозрозумілі “варварські” етнонімічні назви на доступний їм грецький кшталт. Саме вони своїм невіглаством і вигадками спричинилися до того суперечливого етнонімічного хаосу, який так довго тривав на Україні.
Церковні писарі та церковні книжники — майже єдині освічені тоді в Східній Європі люди — утворювали свої назви і титули, керуючись відомими їм історичними аналогіями та прецедентами, мало зважаючи на живу мовну практику. Між канцеляріями вселенського патріархату і руської митрополії йшло ділове листування. За канцелярськими столами зродилися такі терміни як “Россія”, “Мала Россія” і “Велика Россія”, титули московських правителів тощо [2]. Термін “Россія” за одностайним твердженням дослідників є якраз терміном штучним, утвореним візантійськими греками. “Штучність терміну видно з того, що попередні назви “Русь”, “Русія” замінено в ньому візантійським — Россія” [3]. Фанарські писарі, за старим грецьким звичаєм калічити іноземні мови, в слові Русь замінили звук “у” звуком “о”, подвоїли непотрібно звук “с” і додали замість пом’якшення грецьке закінчення “ія”. Греки також собі перекрутили етнонім Русин на назву Рус, або Росси.
Під впливом церковників термін Росія певний час вживали українсько-білоруські книжники. Наприклад, у листі до папи Сикста IV (1476 р.) митрополит Мисаїл титулується митрополитом “Кіевского престола и всея Росіи”. У надрукованій львівською Ставропігійською братською друкарнею в 1591 р. “Граматиці доброглаголиваго Єллино-Славенскаго языка” читаємо, “ко наказанію (для навчання) много именытому Россійскому роду” [4]. Митрополит Іпатій Потій в 1605 р. титулується “Митрополит Киевъский, Галицький