Концепция Общественной Безопасности

свитки, жупани і кожухи” [44].
У 1840 р. Микола I заборонив вживати в офіційних документах назви “Литва” і “Білорусія”. Так боролася російська бюрократія із білоруським сепаратизмом.
Білоруський селянин називав свою мову “простою”, а себе “руським” або “литвином”. Термін “білорус” книжного походження і став розповсюджуватися лише в останні десятиліття XIX ст. “Ще під кінець XIX ст. слово “білорус” не мало етнічного характеру і сприймалося як топонім” [45]. Територія сучасних білорусів відповідає, в основному, території літописних кривичів. Це дало поштовх до ідеї перейменувати Білорусію в “Кривію”. Проте спроби назвати білорусів давньою племінною назвою “Кривічи” не прийнялися [46]. Можливо, проте, проблема не закрита: “нам Беларусам трэба добра прызадумацца, ці не замяніць чужога нам назову “рускі” на ўласны “крывіч” [47].
Підсумовуючи, зазначимо, що грецька калька на означення колоній (“Велика Греція” — “Великоросія”) аж ніяк не дає росіянам підстав для пихи, навпаки, вона ще раз засвідчує їхнє колоніальне минуле та цілковиту необгрунтованість їх претензій на політичну і культурну спадщину Київської держави.
Назва “Малоросія” в Україні, незважаючи на всі потуги царських сатрапів, не прижилася і не вживалася серед простого українського народу. “Назви “Мала Русь”, “Малая Россія” були книжні і ніколи не прийнялися серед нашого народу” [48]. Український народ ні сам себе так не іменував, ні не називав так якоїсь частини своєї території. “Малоросія” — слово штучне, книжне, що і досі не проникло в народ” [49]. Те ж саме спостерігалося в Московщині стосовно терміну “Великоросія”, яке побутувало там тільки в офіційних актах і було зовсім відсутнє в усному мовленні. “Але треба зауважити, що російський народ ніде не називає себе “велікоруссамі”, “малоруссамі” або “бєлоруссамі”; ці етнографічні назви належать науці і вживаються тільки освіченими людьми” [50]. Навіть запеклі чорносотенці не намагаються в наш час реанімувати застарілі етнонімічні назви Великоросія і Малоросія. Терміни ці назавжди відійшли в минуле.




[1]   Дейвіс Норман. Європа: Історія.— К.: Основи, 2000.— С. 343.
[2]   Барвінський Б. Велика й Мала Україна.— Львів, 1925.— С.  4.
[3]   Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона.— 1891.— Т. 5.— С.  828.
[4]   Андрусяк М. Терміни “Руський”, “Роський”, “Російський” і “Білоруський” в публікаціях XVI–XIX