Концепция Общественной Безопасности

великоросіянина” [5]. Якийсь Іван Сбітнєв скаржився у “прогресивному” журналі “Вестник Европы” на українців: “Туземцы (зверніть увагу на колонізаторську фразеологію —Авт.) насмешливы и не любят ни москалей, ни задесенцев, или, как по их названию, литвинов. Увидя проезжих, оставляют работу, затягивают на счет их ругательные и сатирические песни, сопровождаемне громким смехом и продолжительными отголосками” [6]. У записці адресованій в 1812 р. російським урядовим колам публіцист П. Чуйкевич доносить: “Народ не любит россиян, от коих различествует наречием, обычаями и нравами. Имя Москаль служит у них посмейным” [7].
Етнограф Симонов, що виступав під псевдонімом М. Номис, опублікував перший в українській етнографічній науці корпус приказок і прислів’їв. Серед них Номис зафіксував такі приказки: “Чортзнащо в лаптях, та й то москаль. Москаль ликом чваниться й кожному під ніс з ним пхається. Москва на злиднях збудована, та й злиднями годована. Москаль ликом в’язаний, у ликах ходить, та й всіх у ликах веде. Москаль, як ворона, та хитріший чорта. Москаль тоді правду скаже, як чорт молиться стане” [8].
Назви “московщина”, “москаль” постійно вживали класики української літератури, українські мовознавці, історики та публіцисти. Наприклад, у 1918 р. виходить досить відомий у свій час двомовний словник В. Дубровського, який носить назву: “Словник московсько-український” [9]. Його рекламували як “практичний підручник української розмови і збірник москалізмів. Словник потрібний всім змосковленим українцям, що тепер освідомлюються і вчаться рідної мови”.
Яскраві приклади вживання цих етнонімічних термінів українськими істориками та публіцистами були вже подані попередньо, і немає потреби, на наш погляд, їх множити до безконечності.
Московські правлячі кола вели постійну боротьбу з їх уживанням. Царська цензура мала розпорядження виключати з друку такі слова, як “москаль”, “украина”, “украинский”, “Сич”, “Запорожье” [10]. Боротьба досягла апогею в сталінські часи, коли за слова “Московщина” чи “москаль” люди платили життям як буржуазні націоналісти. Чому у Росії так панічно боялися і бояться українського предковічного найменування “москаль”? Чому в цьому слові вони вбачають страхітливу неприязнь? Щоб відповісти на це запитання, треба приглянутися до того, яке емоційне навантаження воно несе. Властиво, назва “москаль” ніколи (за дуже рідкісними винятками) не вживається нейтрально, як це функціонально личить термінові, тобто без емоційного нашарування. У терміні “москаль” завжди