Концепция Общественной Безопасности

миліший єврей “нежели Русин” [16]. Про широке функціонування на Правобережжі етноніму русин свідчать, зокрема, дані з етнографії. Наведемо для ілюстрації кілька прикладів. “Питав єден чоловік турчина: для чого вони мают по кілька жінок? Турчин єму відказав, жи Бог, як роздавав жінки, то турчин всамперед прибіг: то Бог єму дав кільканадцят. Прибіг поляк, — то Бог єму дав п’ять. Прибіг русин — то єму Бог дав три” [17]. В тогочасних народних казках Правобережжя оповідається: “Як поляк русина повісив”, або як “Каже поляк до русина”. У народного подільського етнографа А. Димінського, що зібрав у 1850-х роках силу-силенну фольклорних матеріалів, за словами акад. А. Лободи, “термін “русский” найчастіше прикладається до “русина”, а не до “росіянина”. Росіян А. Димінський зве москалями або навіть “кацапами” [18]. У волинській казці про змія говориться “як змій по Русі літав, Русом напахався, і йому Русин воняє” [19]. Автор віршованих переробок народних приказок Поділля, славетних “Співомовок”, писав, наприклад, у вірші “Три царі” (1859):
Циган, русин, третій лях
Про то говорили,
Якби царство хто їм дав,
Що б вони робили.[20]
Але й на Правобережжі етнонім “русин” через створене російською адміністрацією баламутство термінів став теж затрачатися.
Явище втрати етноніму не пройшло повз увагу знаменитого народознавця XIX ст. Павла Чубинського: “Малорус, там де він зустрічається з поляком, молдаванином, угорцем, там він твердо знає, що він — Русин” [21]. А там, де зустрічався з “русским”, то розгублювався. На початок XX ст. в хотинському повіті було 112 сіл, де жили люди, які називали себе “русинами” і 22 мішаних з молдаванами села [22].
З погляду вищенаведеної стислої історії вживання етноніму “русин” в XIV–XIX ст. дивним виглядають такі відомості сучасного шкільного підручника: “Назва “Україна” походить від слова “край” і “країна”. Поряд з цією назвою побутували і традиційні місцеві назви: “Русь”, “Руська земля”, “Галицька Русь”, “Карпатська Русь”. Українці Карпатської Русі називали себе русинами” [23]. Насправді не існувала “традиційна місцева назва” Карпатська Русь і, звичайно, називали себе русинами не лише мешканці цієї міфічної Карпатської Русі, а споконвіку, довший час, весь український народ. Проте, можливо, автори підручника спиралися на лист “Великому вождю товаришу Сталіну”, що його надіслала в 1944 р. до Москви купка православних закарпатських білоемігрантів та москвофілів. Вони просили Сталіна включити Закарпаття до складу СССР під назвою “Карпаторусская Советская Республика”. У листі далі говориться: “Желания и мечты наших предков были всегда те, чтобы наша область за Карпатами, заселена русинами,