Концепция Общественной Безопасности

т. е. Руси-сынами, возвратилась к своей матери Великой Руси… сам народ именует себя: “карпаторусс”, русин, т. е. Руси-сын, вера “русская”, жена “русская”, мама “русская” и т. д. С названием: “Украина”, “украинский”, наш народ был познакомлен только под чешским владычеством, после первой мировой войны, и то интеллигенцией, пришедшей из Галичины” [24]. З тої етнонімічної авантурної затії в той час нічого не вийшло. Ми ще вернемося потім до розгляду етноніму русин в Західній Україні.




[1] Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна).— К.: Наук. думка, 1993.— С. 75.
[2] Там само.— С. 83.
[3] Там само.— С. 103.
[4] Щурат В. До біографії і писань Івана з Вишні // ЗНТШ.— 1909.— Т. 87.— С. 48.
[5] АЮЗР.— К., 1887.— Ч. І.— Т. 7.— С. 277.
[6] Грушевский М. Барское староство: Исторические очерки.— К., 1894.— С. 178.
[7] Франко І. Хмельниччина 1648–1649 років у сучасних віршах // ЗНТШ.— 1898.— Т. 23–24.— С. 17.
[8] Там само.— С. 18.
[9] Франко І. Хмельниччина 1648–1649 років у сучасних віршах // ЗНТШ.— 1898.— Т. 23–24.— С. 19.
[10] Колесса Ф. Українська усна словесність.— Львів, 1938.— С. 312.
[11] Летопись Самовидца по новооткрытым спискам…— К.: Изд. Врем. Комис. для разбора древн. актов, 1878.— С. 212.
[12] Мациевич Л. Поляки и русины // Киевская старина.— 1882.— Т. І.— С. 307.
[13] Грушевський М. Хмельницький і Хмельниччина // ЗНТШ.— 1898.— Т. 23–24.— С. 18.
[14] Дзюба О. М. Вихідці з України в університетах Німеччини у XVIII ст. // Історичні дослідження. Історія зарубіжних країн.— К.: Наук. думка, 1989.— Вип. 15.— С. 5.
[15] Кравченко В. В. Нариси з української історіографії епохи національного Відродження (друга половина XVIII – середина XIX ст.).— Х.: Основа, 1996.— С. 29.
[16] Гординський Я. “Милость Божія”, українська драма з 1728 р. // ЗНТШ.— 1925.— Т. 136–137.— С. 36.
[17] Казки та оповідання Поділля в записах 1850–1860их рр.— К.: Вид-во АН УРСР, 1928.— С. 64.